ТРИВОЖНІСТЬ  ТА  СТРАХИ

         У психологічному словнику дано таке визначення тривожності: це «індивідуальна психологічна особливість, що полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в усіляких життєвих ситуаціях, у тому числі в таких, які не є загрозли­вими».

     Варто відрізняти тривогу від тривожності. Якщо триво­га – це  епізодичні прояви занепокоєння, хвилювання дитини, то тривожність є стійким станом. Наприклад, трапляється, що дитина хвилюється перед виступом на святі або відповідаючи бі­ля дошки. Але це занепокоєння проявляється не завжди, іноді в тих самих ситуаціях вона залишається спокійною. Це — про­яви тривоги. Якщо ж стан тривоги повторюється часто й у най­різноманітніших ситуаціях (під час відповіді біля дошки, спіл­кування з незнайомими дорослими тощо), то варто говорити про тривожність.

         Тривожність не пов'язана з якоюсь певною ситуацією й прояв­ляється майже завжди. Цей стан супроводжує людину в будь-яко­му виді діяльності. Коли ж людина боїться чогось конкретного, ми говоримо про прояв страху. Наприклад, є страх темряви, страх ви­соти, страх замкненого простору.

         Психологи Б. Кочубей і О. Новикова вважають, що тривожність розвивається внаслідок наявності в дитини внутрішнього конфлік­ту, який може бути викликаний:

- суперечливими вимогами, які висуваються батьками або батьками та школою;

- неадекватними вимогами (найчастіше завищеними);

- негативними вимогами, які, ставлять її в залежне становище.

         Тривожність дитини багато в чому залежить від рівня тривож­ності оточуючих дорослих. Висока тривожність педагога або бать­ків передається дитині. У родинах із доброзичливими стосунками діти менш тривожні, ніж у родинах, де часто виникають конф­лікти.

         Цікавим є той факт, що після розлучення батьків, коли, здава­лося б, у родині закінчилися скандали, рівень тривожності дити­ни не знижується, а, як правило, різко зростає. Психолог О. Брель виявила й таку закономірність: тривожність дітей зростає в тому випадку, якщо батьки не задоволені своєю роботою, житловими умовами, матеріальним становищем. Може, саме тому в наш час кількість тривожних дітей неухильно зростає.

         Авторитарний стиль батьківського виховання теж сприяє підви­щенню тривожності дітей.

         Тривожність і страх дітей — прямі наслідки напруженості на­шого життя. Їх симптоми проявляються все в більшої кількості жителів різних країн. Варто чітко розрізняти поняття: тривога, тривожність, страх.

         Тривога — відчуття конкретної невизначеної загрози, неясне почуття небезпеки, страх невідомо чого.

         Тривож­ність — емоційний стан, особливість характеру або риса особис­тості. Що викликає дитячу тривожність? Психологи вважають, що звичайні дитячі страхи. І це головна причина. Спробуємо проаналі­зувати саме дитячі страхи. Що таке страх?

         Страх - емоційно-насичене відчуття занепокоєння у відповідь на реальну або уявну загрозу для життя й благополуччя.

Страхи не є однозначно шкідливими для дитини. Будь-яка емоція виконує певну функцію й дозволяє дитині та дорослій людині орієнтуватися в оточуючому їх соціаль­ному середовищі й предметах, наприклад, у таких ситуаціях:

-        страх захищає нас від зайвого ризику при переході вулиці;

-        ми не прагнемо вийти на вулицю після 23-ї години;

-        той, хто погано плаває, через страх потонути не відпливає дале­ко від берега;

-        страх під час грози змушує нас закрити всі вікна й часом навіть сидіти в коридорі між стінами тощо.

         Таким чином, страх регулює діяльність, поведінку людини, відво­дить її від небезпек. У цьому проявляється «охоронна» функція страху.

         Крім того, що страх допомагає формувати поведінку, він є пере­живанням, необхідним для нормального функціонування психіки. Подібно до того, як організму потрібні сіль, цукор, так і психіці не­обхідні неприємні, навіть «гострі» емоції. Часто діти викликають у себе емоцію страху, що підтверджує існування в дитини потреби в переживанні страху.

         Увечері в літньому таборі діти в темряві дуже тихо розповіда­ють «страшні» історії, причому з гострим емоційним завершенням. За цим ідуть «жахливі крики», сміх і вивільнення психічної енер­гії, спрямованої на руйнування агресії.

         Можна зробити такий висновок: страхи — це звичайне явище для дитячого розвитку. Вони мають важливе значення для роз­витку дитини. Кожний страх або вид страхів проявляється тільки в певному віці, тобто кожного віку притаманні свої страхи, які при нормальному розвитку зникають. Страх, як будь-яке переживання, є корисним, коли точно виконує свої функції, а потім зникає.

         Коли стан страху заважає життєдіяльності людини, в тому чис­лі й дитини, виконанню її соціальної функції: трудитися, любити, гратися, бути життєрадісною тощо, варто розглядати страх як па­тологічне явище, тобто хворобливе (невроз).

         Патологічний страх можна відрізнити від «нормального» за ві­домими критеріями:

-        в дитини виникають труднощі у спілкуванні з однолітками;

-        знижується інтерес до навчання, ігор;

-        з'являється аутизм — хворобливий стан психіки, який характе­ризується зосередженістю людини на своїх переживаннях, від­ходом від реального світу.

         У дітей аутизм проявляється в порушенні поведінки, фантазіях, зниженні активності в іграх, у зменшенні мовленнєвого контакту, діти зазнають труднощів у навчанні, втрачають інтерес до навчання.

*****************************************************************************************************

ПРИЧИНИ ХВОРОБЛИВИХ, ПАТОЛОГІЧНИХ СТРАХІВ

         Засоби масової інформації дають дозу страху «кінськими пор­ціями»  (вампіри, убивства, знищення, зникнення). Іде, на дум­ку психологів, зараження страхом.

         Коли лікарі-психотерапевти ставлять батькам дітей-невротиків в анкетах питання: «Чи є в дитини страхи, пов'язані із чимось?», мами все частіше вказують на... мультфільми.

         Психологи вважають це закономірним. Ні Шапокляк, ні Карабас-Барабас, ні навіть Бармалей не можуть викликати в дити­ни патологічного страху. А теперішні примари, вампіри, страш­ні інопланетяни можуть. Справа в тому, що навіть Баба-Яга не є представником абсолютного зла й поводиться по-різному: мо­же налякати, а може й допомогти. Крім того, вітчизняні режисе­ри й художники-ілюстратори зазвичай намагалися врівноважити злочинницьку сутність казкових чудовиськ їхніми смішними зоб­раженнями. От і, виходить, що дитина одержувала свою порцію страху в адаптованому традицією та дитячим мистецтвом вигляді, невеликими порціями, а тепер все «накачується» без будь-якого виправлення на ступінь жаху.

         Наслідок сильного переляку: зустріч із собакою, напад хуліга­на, ледве не потонув, у будинку пожежа тощо.

         Сімейні конфлікти, сварки, скандали. Тривожність у родині пород­жує емоційне відкидання дитини: байдужність із боку батьків і від­верте відштовхування дитини, нелюбимі й небажані діти, яким да­ють зрозуміти, що вони — тягар, виростають тривожними.

         Несприятливий психологічний клімат у класі, школі, неспра­ведливість учителя. В. Сухомлинський підкреслював, що шко­ла й страх — поняття такі самі несумісні, як краса й каліцтво. Під впливом страху школяр протягом тривалого часу не може нормально розвиватися. Крик приголомшує, оглушає дитину, вона перестає сприймати слова педагога, який кричить, у неї виникає реакція активного протесту.

         Висміювання. Доктор Б. Спок підкреслював, що глузування — занадто сильний засіб для маленьких дітей. Дитина почуває се­бе приниженою.

         Цікавим є й дослідження вченого І. Гришпуна, який підкреслив, що коли страх набуває невротичної, хворобливої форми, то уя­ва дитини «відхиляється» від нормального розвитку, вона закріпа­чується.

ЯК ВИЯВИТИ ТРИВОЖНІСТЬ І СТРАХИ ДІТЕЙ

         У першу чергу необхідно спостерігати за реакцією дітей під час ігор, забав, виконання різних завдань. У їхній поведінці можна побачити бажання за когось сховатися або взагалі відсторонитися. Варто звернути увагу на дитячі малюнки. Якщо в них переважають темні, сірі, коричневі, фіолетові кольори, це свідчить про тривожний, некомфортний стан дитини. Допоможуть виявити тривожну й піддану страху дитину різні діагностики.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

ЩОДО ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ СТРАХІВ У ДИТИНИ

·       Пам'ятайте, що дитячі страхи — це серйозна проблема й не тре­ба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

·       Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого, й остаточно закриється.

·       Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.

·       Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива ат­мосфера, уникайте конфліктів, сварок, особливо в присутності дітей.

·       Не залякуйте дитину: «Не будеш спати— покличу вовка» тощо.

·       Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

·       Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше ЗО хвилин.

·       Малюйте страх фарбами  у кілька прийомів.

·       Після закінчення заняття похваліть дитину, а через кілька днів обговоріть із нею малюнок.

·       Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.

·       Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.

·       Змініть образ страху.

·       Грайте за ролями. Ігри за ролями гарні тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу і розв'язати її ненав'язливо у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості ди­тини досвід подолання свого страху.

·       Посмійтеся разом із дитиною. Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться, наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію (обов'язково страшну!) із власно­го дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син або дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом, а отже, вже май­же перемогли його. Важливо, щоб маля зрозуміло: «У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це прой­де й у мене».

·       І пам'ятайте— дитина має право на помилку! Дитина повинна знати — батьки в будь-якій ситуації підтрима­ють її й не стануть менше любити!